Вибухи Луцьк

Після вчорашніх подій у Києві в мене не було сумнівів: мирно цю революцію вирішити вже не вдасться. Страшно навіть подумати, що в такій великій і прекрасній країні, в самому її центрі, брат падає від руки брата. Невже це кінець України? Кінець її цілісності? Кінець економіки? Невже українці за тисячу років страждань не заслужили в Бога трішечки щастя?..

Сьогодні, 19 лютого 2014 року, близько 13:00 по вулиці Володимира Винниченка, 11 у Луцьку прогриміло декілька вибухів: так службовці УМВС України у Волинській області відповіли протестувальникам, які хотіли захопити держбудівлю. Очевидці стверджують, що бійці Беркуту першими почали кидати шумові та димові гранати прямо в натовп. Вибухи були дуже потужними: люди, що знаходилися в приміщеннях, добряче перелякалися, бо не могли зрозуміти, що відбувається. Тим, хто опинився в епіцентрі цих вибухів, довелося ще гірше. У відповідь радикали з Правого сектора почали закидати будівлю бруківкою. Посипалося скло, але вибухи не припинялися. Тоді активісти підпалили будівлю.

Штурм будівлі УМВС України у Волинській області
Штурм будівлі УМВС України у Волинській області

Коли пролунали вибухи, я був за двісті метрів від УМВС. На якусь мить мені здалося, що це активісти так штурмують будівлю, але коли я опинився на місці події, зрозумів, що це від людей «захищається» міліція. З собою мав лише мобільний телефон, але все ж зробив декілька фото. Людей було більше, ніж я колись бачив. Вони ховали свої обличчя під масками, кричали «Слава Україні». В момент, коли лунали вибухи, люди дійсно були налякані. У декого на очах з’являлися сльози, чи то од вітру, чи то од відчаю. Та дуже скоро той відчай змінився люттю. Був свідком того, як активісти поламали камеру відеоспостереження, тримав у своїх руках залишки димової гранати. Намагався дізнатися, хто перший почав це протистояння і чи були потерпілі, але в такому натовпі це виявилося непросто. Чув, що постраждалі є. Іноді з натовпу лунала лайка в адресу чиновників УМВС та Президента. Потім зненацька задзвонили дзвони у Свято-Троїцькому соборі. Під’їхало дві пожежні машини, почали гасити полум’я в будівлі Міністерства внутрішніх справ. Опісля активісти зайшли всередину та почали викидати з вікон міліцейську форму, одяг секретарів, якісь папери. Це збентежило мене, адже серед працівників Волинського УМВС могли бути й мої друзі та родичі. Там працювали ті ж лучани, що стояли на вулиці у масках і скандували «Банду геть», але тоді мало хто пам’ятав про це. Автомобільний рух в центрі міста став неможливим через натовп з декількох тисяч людей. Трохи далі можна було побачити порожні маршрутки та тролейбуси, рух яких здавався недоречним і непотрібним саме зараз.

Гасіння пожежі в будівлі УМВС України у Волинській області
Димова граната

Годиною пізніше я знову був на місці подій. Активісти перемістилися на театральну площу, де на сцені разом з ними вже перебував «полонений», та ще й не абиякий, а сам Олександр Башкаленко, губернатор Волинської області. Як виявилося, на момент штурму він залишався в будівлі УМВС Волині і не зміг звідти втекти. Від нього вимагали, щоб він написав заяву про звільнення, та чиновник відмовлявся (поводив себе дивно, навіть трохи неадекватно). Потім до губернатора приїхала швидка, після чого Правий сектор забрав Башкаленка у якесь підвальне приміщення в ОДА, як було сказано з трибуни. Люди попрямували до Прокуратури Волинської області, що була розміщена неподалік від будівлі УМВС. На той момент в прокуратурі не було ані душі. Йти за ними далі я не бачив сенсу, тому повернувся додому щоб осмислити побачене і подати його вам.

Штурм будівлі УМВС України у Волинській області

Такого Україна не знала ще з часів здобуття незалежності. Спочатку побили студентів, потім почали катувати до смерті журналістів, бити активістів, а сьогодні, вийшовши на майдан у Києві, ви взагалі можете не повернутися додому. Хто знає, може завтра на вулицях столиці їздитимуть не пожежні машини, а дещо серйозніша техніка. Янукович не зупиниться, і люди, яким він платить, також. Але ми не звірі. Ми – не вони. Навіть в такий неспокійний час всім нам треба пам’ятати, що ми – брати по крові. Ми один народ. І ворог у нас один. Будьмо милосердними і розумними. Перемога в наших руках.

Сергій Філюк

Leave a Reply