Українська мова

На сьогоднішній день дуже гостро постає питання збереження та захисту української мови, зупинення процесу її викорінення з території нашої держави. Проблема дійсно популярна, адже без мови немає нації. Не стане української — зникнуть українці. Чомусь популяризація так званого суржика відбувається в десятки разів швидше, ніж природній розвиток державної мови. То хто ж винен в занепаді рідної солов’їної?

Чи потребує українська мова захисту з боку держави? Скажу одразу: так, потребує! Давайте звернемося до статистики. В 2001 році рідною українську назвало 32,6 млн осіб — 67,5% населення України. Дані, звичайно, змушують бажати кращого, та це було аж 12 років тому, під час останнього перепису українського населення. Що ж маємо сьогодні? Не думаю, що до 2014 року побільшало тих, хто спілкується українською. Ви запитаєте, чому? Та тому, що влада не проводить ніяких агітаційних кампаній на захист української мови. Більше того, в деяких питаннях вона сприяє занепаду української, як от у випадку законопроекту Колесніченка-Ківалова, реальною метою якого було надання офіційного статусу політиці зросійщення на половині території країни включно зі столицею.

Українська мова. Карикатура

Однак це дуже своєрідно для нас, скидати всю провину на владу. А що ж самі українці? Що роблять вони для того, аби зберегти українську мову, і чи їм взагалі це потрібно? Почнемо, напевне, з кожного дня і кожного українця. Далеко не всі з нас слідкують за своїм мовленням, вживаючи по декілька сотень росіянізмів щодоби. А що вже говорити про тих, хто свідомо не спілкується українською? Мало хто з нас розуміє, що мовна комунікація — надзвичайно складний процес, і завтра наші з вами росіянізми в своєму мовленні будуть вживати наші друзі, колеги, родичі. Післязавтра цими словами будуть користуватися знайомі та друзі наших друзів. В підсумку це приведе до того, що більшість українців буде спілкуватися суржиком української та російської, що, в принципі, і зараз можна прослідкувати. До слова, з суржиком бореться більшість цивілізованих країн світу. В Україні ж ця боротьба зведена якщо не до нуля, то до мінімуму.

Не менш важливою проблемою є панування іноземних слів в українській мові. До прикладу візьмемо найбільш вживані слова, що є запозиченими: комп’ютер, візаві, вокабула, дилетант, ексцес, кураж, антураж, аншлаг і т. ін. Потреби у використанні більшості з них у нас просто немає. Українці ж схожі в цьому випадку на слухняних швейцарів, котрі ввічливо приймають «іншомовників» і одразу ж вносять їх у списки «гостей» (маю на увазі кодифікацію іншомовних слів у словниках). Та, на жаль, ці «гості» рідко повертаються додому. Тому маємо те, що маємо.

Прикладом вищого патріотизму та любові до власної мови є Франція. Практично в усіх мовах світу побутує англійське слово «комп’ютер». В французькій же це слово звучить як «ordinateur». Лінгвісти цієї країни, як і влада, ставлять мовне питання чи не на перше місце у державному житті. За використання так званого «франґле» (суржика французької та англійської) жителі Франції можуть отримати чималенький штраф. Крім цього в країні існує низка законів, спрямованих не тільки на захист французької, але й на її популяризацію у світі. Як результат, французька в десятці найуживаніших мов світу, одна з шести офіційних мов ООН. Висновок: комплект слів іншомовного походження не є мовою.

Чи є щось спільне між українськими та французькими чиновниками? Чи робить щось народ для збереження української? Хто винен, влада чи нація? «Оскільки Україна знаходиться на початках розвитку державності, забезпечити подальше функціонування української мови може лише належна мовна політика, якої нам якраз бракує. Історія багатьох європейських народів знає, що таке мовна асиміляція. Та в процесі здобуття незалежності ці народи все ж вибороли для рідної мови гідне місце у суспільному житті своєї країни. Українська має майбутнє, але ефективний розвиток їй дасть лише розумна політична реформа», — говорить Кравченко Світлана Іванівна, професор, доктор наук і завідувач кафедри видавничої справи та редагування і журналістики СНУ ім. Лесі Українки. Справді, без політичного стимулювання ситуацію з мовою покращити не вдасться. Здавалося б, саме час перейти від нескінченних дискусій до конкретних дій, але… Це компетенція тих, кого українці пустили до Верховної Ради. Та якщо владі не потрібна українська, то чи потрібна вона українцям? «В Польщі — польська, в Німеччині — німецька, в Росії — російська, і в Україні має бути своя, українська мова. Давайте згадаємо 19 століття: російська імперія проводить політику тотального зросійщення, яка гальмує розвиток української мови в літературі, театрі та інших сферах культурного життя. Але всупереч цьому можемо спостерігати неймовірний спалах в українській класичній літературі, пресі. Знаєте, є щось недобре в нашому суспільстві… бо така прекрасна мова, яка, до слова, дала поштовх до розвитку інших слов’янських мов, в тому числі й російської, знаходиться зараз в такому складному становищі. Мова — це код нації. Якщо держава не почне зараз підтримувати розвиток української, то її подальший регрес зітре половину сторінок історії України на шляху до незалежності», — вважає Пришляк Володимир Володимирович, кандидат історичних наук, доцент кафедри давньої та нової історії історичного факультету СНУ ім. Лесі Українки.

То чи настане той час, коли українська буде дійсно державною мовою? Це залежить від спільних зусиль влади та народу. Хочеш змінити світ — почни з себе. Мова схожа на річку, і очистити її ніколи не пізно. Головне — бажання. Пам’ятаймо, що кожна маленька річка впадає в одне велике море. Зараз наше море забруднене. Але тепер ми знаємо, що робити для того, аби змінити ситуацію на краще.

Сергій Філюк

Leave a Reply