«Право на грабунок» або де межа свавіллю українських чиновників?

Право на грабунок

За 24 роки незалежності Україна бачила дві революції, дві окупації, дві економічні кризи.

Чи думали ви про те, в якому світі ми живемо? Чи думали про те, в якому світі ми житимемо завтра? І чи настане для України це «завтра» взагалі? Інакше кажучи, чи надто ви цим переймаєтеся?

Чи надто уважно дивитеся новини? Чи достатньо багато думаєте над побаченим і прочитаним? Чи достатньо свідомо мислите?

Якщо так, то, сподіваюсь, вам вдалося розгледіти найнебезпечнішого ворога України. Адже ним є ми з вами, а точніше та частина нас, яка через корупцію та злодійство дісталася вищих державних інстанцій і продовжує займатися улюбленою справою — грабунком, але вже на загальнонаціональному рівні.

Колись ці люди вправно прикидалися патріотами і професіоналами, продовжуючи розкрадати державні кошти і лаштувати своє життя. Але згодом стало зрозуміло, що прикидатися немає сенсу — нема для кого.

Адже так, українці?

Сьогодні ми єдина країна у світі, яку не здивувати бійкою у Верховній Раді чи скандалом у Кабінеті Міністрів. Направду, цивілізований світ шокований тим, як себе поводять українські чиновники, і тим, як спокійно за цим спостерігають самі українці.

Очевидно, шановні політики за напрацюванням схем з відмивання грошей та поширенням свого впливу на регіони зовсім забули про 46 мільйонів «смертних», які щодня спостерігають за ними по телевізору. Тож, користуючись нагодою, передаю гарячий привіт «божим помазанцям» у Верховній Раді та Кабміні і нагадую: я є! А разом зі мною ще 46 мільйонів. І те свавілля, яке зараз відбувається в Києві, є ганьбою і найбільшою неповагою до українців, яку тільки можна уявити.

Дві тисячі років тому в сенаті Римської республіки стилосами (!) вбили диктатора Юлія Цезаря (бо проносити холодну зброю в будівлю сенату було нечуваним гріхом і зухвальством). Українські ж «сенатори» для з’ясування стосунків один з одним завжди знайдуть під рукою пляшку моршинської, склянку води, підкріплену важким слівцем, а коли конче треба, то й рукава засукати не погребують. І все це робиться не для подолання корупції та стабілізації економіки, не для розвитку демократичного суспільства в Україні, а для досягнення особистих цілей. Сьогодні в Києві відбувається боротьба за право й надалі безбожно грабувати український народ.

Ну і повертаючись до «помазанців», які аж бісяться від однієї думки, що їх можуть раз і назавжди «відтягти від корита». Для того, щоб кричати комусь «катись к черту из моей страны», треба купити собі острів у Тихому океані і заснувати на ньому цю «страну». Україна ж — незалежна держава. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ.

Відсутність елементарної культури у людей, яким ми довірили країну, — серйозний сигнал про те, що «завтра» для неї може й не настати. Можливо, прийшов час переглянути свої ідеали…

© Сергій Філюк, «UDNM.org»

Leave a Reply