Колишні регіонали та комуністи гальмують процес декомунізації на Київщині

Декомунізація

З моменту набуття чинності закону про декомунізацію в Україні пройшло три з половиною місяці. Як відомо, перейменуванню підлягають близько восьмисот населених пунктів, серед яких два обласних центри — Кіровоград та Дніпропетровськ. Окрім цього, свою назву незабаром змінять десятки тисяч вулиць по всій країні.

Декомунізація в Україні
Фото: EPA/UPG
Як не дивно, багато європейський країн, зокрема Угорщина, Польща, Латвія, Чехія та Литва вже давно визнали комунізм злочинним режимом та запровадили відповідальність за його пропаганду.

Громадський активіст та журналіст Дмитро Карпій розповів «Україні демократичній» про те, як реально відбувається (а точніше, не відбувається) декомунізація в Київській області, зокрема в місті Бровари.

— Дмитре, як давно ти працюєш в якості активіста в рамках декомунізації України?

— Питання перейменування вулиць із комуністичними назвами мене цікавить давно. Ще в 2011 році я написав звернення до Броварської міської ради з проханням перейменувати вулиці, названі на честь організаторів Голодомору Чубаря та Постишева. У відповідь отримав відмову. З того часу слідкував за роботою комісії з перейменувань, подавав запити, отримував протоколи засідань комісії. Коли ухвалили закони про декомунізацію, за одну ніч разом з іншими активістами взявся швидко складати пропозиції щодо перейменувань. Нарахували 90 вулиць, які, на нашу думку, мають бути перейменовані. Згодом комісія створила робочу групу на основі працівників краєзнавчого музею, які розробляли усі подальші пропозиції щодо декомунізації. До групи увійшов і я.

— Яким чином працювала ця робоча група?

В групі ми складали пропозиції щодо перейменувань — досліджували відповідність декомунізаційному закону тої чи іншої назви, пропонували нові назви, готували аргументацію як щодо необхідності змінити стару назву, так і про нову назву. Щодо демонтування пам’ятників, меморіальних дощок та іншої символіки — також готували аргументацію, чому той чи інший символ має бути прибраний з монументу. До усієї цієї роботи доводилось підходити досить кропітко, адже в комісії більшість — колишні регіонали та комуністи.

— А що колишні регіонали та комуністи?

— Члени комісії постійно шукають зачіпки, щоб саботувати декомунізацію. І це триває й досі, але вже у більш витончених та цинічних формах. Ось, наприклад, приходиш на засідання, і тут починається: розповідають, що Постишев був хороший, що Радянський провулок — то не на честь СРСР. І тоді розумієш, що аби таким некомпетентним висловам щось заперечити, треба просто спускатися до рівня знань цих осіб, а не наводити історичні факти, які вони не сприймають. Іноді рятують висновки Інституту історії України Національної академії наук України та Українського інституту національної пам’яті, але і це часто не спиняє членів комісії. Зараз, наприклад, почали надходити листи з підписами мешканців вулиць Щорса, Андрєєва та Радгоспної, в яких люди просять, щоб назву їхньої вулиці не чіпали. Згідно з цими листами, перейменування позбавляє права власності людей, змушує їх замінювати паспорти та документи на майно і платити за це гроші. Насправді, про те, що це брехня, і громадяни не змушені бігти і щось змінювати у своїх документах, члени комісії знають щонайменше із 2012 року. Але, за моєю інформацією, саме вони організовують ці збори підписів, таким чином збурюючи людей неправдою.

— Для чого вони це роблять?

— Важко сказати. Можливо, таким чином затягують процес, щоб бува до виборів не ухвалити рішення, що може негативно вплинути на рейтинги. Але ж навіщо брехати людям? В мене складається враження, що тут не обійшлося без руки Москви, адже саме вона впирається декомунізації України. Мера Броварів зараз контролює олігарх Віктор Поліщук, колишній член «сім’ї Януковича», родичем якого є прем’єр-міністр Росії Дмитро Медведєв.

— Чи вдалося перейменувати хоч одну вулицю?

— Ще нічого не перейменовано. Комісія винесла на сесію міськради 45 вулиць, а 35 інших, які, на нашу думку, також підлягають перейменуванню, навіть на громадське обговорення не винесли.

— Скаржилися на комісію?

— Зі слів місцевої письменниці та дисидентки Марії Овдієнко, члени відповідних комісій не змінюються десятиліттями; вона з ними бореться ще із початку незалежності. До 2000 року багато вулиць в Броварах отримали нові найменування, здебільшого на честь українських діячів козацьких часів. З 2000 року взагалі нічого не вдалось перейменувати. Одного разу на засідання прийшов відомий в місті «владний» провокатор Олег Покляцький (до того він навідувався на засідання робочої групи та робив там дебош). Потім він та ще одна захисниця вулиці Радгоспної написали заяви на вступ до комісії. Після цього написали заяви і ми — троє активістів. Згодом ще п’ятеро «пригодованих» владою «ветеранських» організацій висловили бажання увійти до складу комісії. Причому, проект рішення про вступ цих осіб вже оприлюднили, тож, очевидно, склад комісії таки змінять, і вона стане ще більшою і гіршою. Варто зазначити, що ми писали скарги на членів комісії, які саботують декомунізацію. Спочатку до мера, потім до прокуратури. Але чи винесуть питання про виключення цих членів зі кладу комісії, лишається загадкою.

— Виходить, місцеві органи влади можуть таким чином постійно гальмувати процес декомунізації в Україні?

— В законі чітко прописана процедура. Якщо міськрада не ухвалить відповідне рішення протягом півроку, то це розпорядження ляже на плечі міського голови. Якщо і він не «декомунізує» вулиці та пам’ятники, за це питання візьметься обласна влада. Тому уникнути перейменування їм не вдасться, хіба що зняти з себе за це відповідальність…

Вулиці організаторам голодомору в Україні
© Сергій Філюк, «Україна демократична»

Leave a Reply