Кризи останніх кількох років, від пандемії Covid-19 до поточної енергетичної кризи, яка стала наслідком вторгнення Росії в Україну, спричинили тиск на уряди, щоб вони швидко реагували на зростаючі потреби своїх громадян. У цьому процесі він зосередив увагу на необхідності належного управління як під час підготовки до кризи, так і реагування на неї.
Пандемія Covid-19 змінила спосіб роботи урядів, особливо щодо забезпечення стабільності та реагування на зростаючий попит громадян на послуги. Цей розширений обсяг уряду відповідає збільшенню потреби в належному управлінні. Однак виникає декілька питань
Як можна фінансово підтримати цю посилену державну діяльність: через підвищення податків чи більший дефіцит? Крім того, як уряд вирішує, що суспільна небезпека минула, і чи може він скоротити свою підтримку? Які механізми управління необхідні для того, щоб державні гроші не витрачалися марно або, що ще гірше, не підживлювали корупцію? Цей блог намагається відповісти на останнє запитання.
Посилення тиску на втручання урядів почалося задовго до пандемії Covid-19; фактично, з часів світової фінансової кризи 2007-2008 років.
Було запроваджено велику антициклічну фіскальну політику (вперше за десятиліття МВФ рекомендував 2-відсоткове глобальне фіскальне розширення), а уряди запровадили монетарну політику для зменшення спредів на непрацюючих ринках. Посилення державного втручання включало заходи з підтримки банківської системи, або через субсидії, або пряму тимчасову націоналізацію банківських установ.
Націоналізація страхових компаній (наприклад, придбання урядом США більшості акцій AIG і GMAC), капіталізація компаній, які занадто великі, щоб збанкрутувати, або інші фінансові заходи центральних банків (наприклад, Центральний банк Нігерії у 2008 році контролюючи приблизно 60 відсотків акцій на нігерійській фондовій біржі після надання близько 10 мільярдів доларів маржинальних позик).
Під час кризи Covid-19 уряди знову зазнали тиску з вимогою посилити втручання, коли була потрібна швидка доставка для субсидій домогосподарствам і підприємствам або для підтримки сектора охорони здоров’я (наприклад, 13-та зарплата в Бразилії та готівка сім’ям в Індії; мораторій на неплатоспроможність в Італія
Створення кредитної лінії в Нігерії на 50 мільярдів нігерій для постраждалих МСП; безкоштовний доступ до вакцини в США та нові лікарні в Китаї). Державні закупівлі були розміщені на передньому плані. Вперше уряди закуповували товари, яких ще не було, не мали гарантій, що вони будуть працювати після виробництва, і за цінами, які ще не були встановлені.
У 2022 році уряди зіткнуться з ще однією кризою. Війна в Україні мала величезний вплив на енергетичний сектор, а також на ціни на певні товари, такі як зерно та добрива. Уряди надають підтримку через субсидії для певних груп споживачів, обмеження цін на енергоносії або залучення до виробництва та передачі енергії через державні підприємства (ДП).
Країни ОЕСР об’єднали політику цін і підтримки доходу. Уряди Індії та Перу зосередилися на зниженні податків на бензин і дизельне паливо, тоді як влада Бразилії обмежила ціни. В Еквадорі надані субсидії на паливо та добрива становлять 0,8 відсотка ВВП.
Ці зміни в діяльності уряду також відображаються в статистиці національних рахунків. У всьому світі частка державних витрат у ВВП підскочила з 25,9 відсотка у 2008 році до 34,1 відсотка у 2020 році та, швидше за все, знову зросте у 2022 році (рис. 1). Це зростання можна спостерігати в різних регіонах: 5,9 відсоткових пунктів зростання між 2008 і 2020 роками в Європейському Союзі та 5,5 відсоткових пунктів протягом десятиліття між 2010 і 2020 роками в Латинській Америці.