Київ-Кирилівка-Харків. Записки подорожнього

Вечір 18 серпня. Луцьк. До платформи приходить потяг Ковель-Київ — пригода починається. Загалом це була моя перша справжня подорож Україною (за 18 років далі Рівненської області у напрямку Сходу я не їздив). Важко було не відчути тієї вечірньо-вокзальної романтики, якою смакує, мабуть, кожен, хто вперше сідає в потяг. А потяги в нас, хоч і не європейського рівня, та все ж працюють, що головне; мабуть, немає більш зручного та безпечного виду транспорту, ніж цей.

Десь о шостій ранку мене розбудила провідниця: під’їжаємо до Києва. Ранкова столиця в районі залізничного вокзалу дійсно вражає. «Сьогодні і я стану частиною цього великого пафосно-ділового міста».

Ранковий Київ

А тепер уявімо ситуацію: якимось магічним способом ви тільки що опинилися в Києві (де раніше ніколи не були). Куди б ви поїхали? Мене ж бо потягнуло в саме серце країни – на Майдан Незалежності. Головну київську площу мені судилося побачити без просмерділих наметів, кучугур сміття і рваних шин: все саме прибиралося, адже наближалося 24 серпня!

Прибирання Києва, Майдан

Майдан Незалежності напередодні 24 серпня

Прибирання Майдану Незалежності

ТЦ Глобус, Київ

Прибирання Майдану

В Києві мене мав зустріти знайомий, але виникла супербанальна проблема, яку я, чомусь, не передбачив: розрядився акумулятор в телефоні. Гуляти містом довелося самому, про що я анітрохи не жалкую. Звичайно, одного дня для Києва мало. Менше з тим, я побачив достатньо, головним чином — обеліск з «вічним вогнем», біля якого екс-президенту Януковичу впав на голову вінок!

Обеліск, вічний вогонь у Києві

В Києві дійсно є на що подивитися. Декілька порад: найкращі сувеніри — на Андріївському спуску (торгуйтеся!); за фото з людиною у костюмі героя мультфільму, голубами та іншими «екзотичними» птахо-тваринами доведеться заплатити (про це скажуть після того, як вас сфотографують).

Андріївська церква, Київ

ТЦ Глобус, Київ

В другій половині дня я захотів побувати в славнозвісних мистецьких галереях Києва. До слова, на Андріївському, окрім сувенірів, є чимало картин і власне тих, хто їх створює. Одна художниця й порадила мені Музей західного та східного мистецтва (Музей мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенкі) і Київський національний музей російського мистецтва. Але знайти хоча б один з них виявилося ой як непросто. Ніхто з перехожих не міг сказати, де знаходяться музеї. Півгодини блукав в районі Золотих воріт, аж поки не знайшов магазин художніх товарів. Надія на те, що хтось з працюючих в ньому знає, де ж в Києві досі жевріє західне та російське мистецтва, справдилася. Обидва музеї розташовані на вулиці Терещенківській (поблизу парка ім. Тараса Шевченка). Дістався я туди о 17:15, а каси в обох музеях працюють до 17:00. Більше того, понеділок-вівторок — вихідні дні (був саме вівторок, 19 серпня). Я не розчарувався, адже це — чергова причина для того, щоб приїхати сюди ще раз!

Пам’ятник Богдану Хмельницькому, Київ

20 серпня я вже був в Кирилівці. Це невеличке містечко на березі Азовського моря (Запорізька область). Багатолюдний шумний курорт ввечері перетворювався на ідеальне місце для поетів, музикантів, журналістів та інших любителів бити байдики. Вечірнє море спокійне, пахне якоюсь дитячою безтурботністю. Це хороші ліки для тих, хто хандрить, хоче відволіктися від чогось. Але йти на пляж в такому випадку треба або зранку, або ввечері. На другий день я навіть скупався в вечірньому морі. Домашнє вино, зірки над головою, шум хвиль, хороша компанія… В такі моменти добре відчувається смак життя, смак свободи, від якої ми так необачно поп’яніли.

Азовське море, Кирилівка

Азовське море, Кирилівка

Є річ, за яку я сміливо можу поставити Кирилівку в приклад цілій країні. І це не жарти! Досі дивуюся тій наполегливості і відчайдушності, з якою тут ремонтують діри на дорогах.

Кирилівка, ремонт доріг

26 серпня. О пів на другу ночі. Мій потяг прибуває до Харкова, де я мав провести ще 4 неповних дні. Місто кавового відтінку. Я швидко полюбив його, не зважаючи на те, що саме тут вперше за всю мою подорож зіпсувалася погода. Просте і водночас величне, спокійне і нестримне, аристократичне, сучасне. Якби мене запитали, де я хотів би закохатися, я б відповів: у Харкові.

Благовіщенський собор, Харків

Монумент незалежності, Харків

Саме тут я нарешті потрапив в галерею, ба більше — в дві. 27 серпня — галерея АВЕК з експозицією старовинного африканського мистецтва. 28 серпня — ЄрміловЦентр (живопис Харкова 1980-2000).

галерея АВЕК

Вартий уваги пам’ятник Тарасу Григоровичу Шевченку. Розташований він в Міському саду ім. Т. Шевченка і є одним з найкрасивіших монументів українського поета в світі.

пам’ятник Тарасу Шевченку, Харків

Ну а день потому, 29 числа я сидів у потязі в напрямку Волині і думав, чи хочу їхати додому. Стільки нових вражень, ідей, стільки натхнення… Літо підходило до свого завершення, починалося навчання, та я закрив би на це очі, якби мав можливість продовжити свою подорож. Вже по прибутті додому зрозумів, що все не було б так цікаво, якби я сам не робив свій відпочинок таким. Чому тоді я не можу зробити те ж з місцем, де живу? Адже ж можу. Просто постійно забуваю про цю можливість. Ми самі створюємо атмосферу, в якій живемо. Самі визначаємо, що для нас цікаво, а що ні.

Американський письменник і журналіст Марк Твен в свій час сказав: «Тільки про дві речі ми будемо шкодувати на смертному одрі – що мало любили і мало подорожували». Розумію, що в реаліях сьогодення не кожна українська сім’я може дозволити собі такі подорожі, але якщо буде можливість — користуйтеся нею, бо це дійсно варте того. Світ — це книжка, і ті, хто не подорожують, бачили лише одну її сторінку.

© Сергій Філюк, «UDNM.org»

Leave a Reply