Статую Венери Мілоської знайшли на городі!

Венера Мілоська

Цей експонат не зустрічає відвідувачів паризького музею Лувр біля входу, як крилата скульптура Ніки Самофракійської. Але кілька залів з давньогрецькими скульптурами на першому поверсі не зупиняють тих, хто йде любуватися богинею кохання.

Вона виникає, як біле марево на тлі сірого туману стін, у центрі 74-го залу галереї Сюллі. Поруч немає скульптур, бо ніяка інша не витримала б конкуренції з богинею вроди і кохання. Венера Мілоська — велична, граційна і впевнена. І ніхто не помічає, що скульптура вирізьблена не з суцільного шматка мармуру, що вона має надщерблення і подряпини.

Венера Мілоська

Висота статуї 2,04 метра, а пропорції у перерахунку на зріст 164 см: стегна — 93, талія — 69, груди — 86. Хтось навіть зауважував, що стопа непропорційно велика, а вигин тіла є неприродним. Однак всі відзначають її погляд — спокійний і відсторонений, їй байдуже, що вона оголена, що поруч галасливий натовп із фотоапаратами. До слова, скульптуру не заборонено фотографувати, як, наприклад, її сестру на полотні «Народження Венери» Сандро Боттічеллі в галереї Уффіці.

Тому Венера Мілоська завжди оточена туристами з фотоапаратами, а дівчата ховають під одяг руки і позують поруч зі скульптурою у схожій із нею позі, щоб хоч якось стати подібними до ідеалу краси. А є й такі, яким мало цифрової копії чи відбитку на фотопапері, і вони годинами, днями або й тижнями малюють безруку богиню з натури.

За легендою, моделлю для створення скульптури була гетера Фріна, бо незаймана дівчина чи поважна матрона (заміжня пристойна грекиня) навряд чи б насмілилася позувати оголеною.

Бій в ім’я мистецтва

Статую Венери Мілоської на своєму городі викопав селянин Георгіс Кентротас, що жив на Мілосі — маленькому скелястому острівці в Егейському морі. У нього статую помітив французький солдат Олів’є Вуатьє і доповів про неї своєму консулові Бресту. Той не дуже був обізнаний у мистецтві, але йому було відомо, що французький уряд зацікавлений у поповненні колекції Лувру. Тому Брест звернувся до командирів французьких кораблів, що стояли в гавані, з проханням прислати когось, хто знається на мистецтві.

Тим часом у гавань прибуло французьке гідрографічне судно «Ла Шеврет». Мічман Жуль Дюмон-Дюрвіль відразу ж зрозумів, якою цінною є знахідка. Після його звіту французький уряд виділив гроші на те, щоб її купити. Тим часом про Венеру дізналися турки, які тоді правили всіма грецькими островами. Вони зажадали в жителів Мілоса віддати їм статую.

Коли корабель, що мав забрати Венеру до Франції, прибув до Мілоса, статую вже вантажили на турецьку фелюгу. В суперечці французи відібрали в турків спершу верхню половину скульптури, а пізніше викупили і нижню.

Перше побачення Європи з шедевром відбулося 7 травня 1821-го, коли подивитися на Венеру Мілоську до Лувру приїхали посли з Англії, Голландії, Туреччини та Греції.

Куди поділися руки Венери Мілоської?

Описуючи скульптуру, Дюмон-Дюрвіль згадував про те, що богиня «в лівій піднятій руці тримала яблуко Паріса, а правою притримувала покривало, що спадає донизу». Син консула Бреста згадує тільки про одну руку — ліву. Проте у звіті Дюрвіля є і приписка, що «обидві руки в неї були, на жаль, зламані». Остаточний вердикт винесли експерти: судячи з патини на уламках рук, а також із якості мармуру, руки були відбиті задовго до виявлення статуї, хоча й могли зберігатися поруч з нею, але були втрачені під час транспортування та бійки з турками.

Автором шедевру спершу вважали Праксітеля, бо скульптура являє собою тип Афродіти Кнідської (Венери сором’язливої), яку вперше створив цей скульптор, і датували 350 р. до Р.Х. Нині ж вчені дотримуються версії про авторство Агесандра Антіохійського, бо нібито зі статуєю привезли й постамент, на якому було написано, що Агесандр, син Менідеса, громадянин Антіохії, зробив цю статую приблизно в 150 р. до Р.Х.

© Друковане видання «Історія+»

Leave a Reply