Данило Галицький

7 жовтня 1253 року руський князь Данило Романович був коронований як король Русі, Великий князь Володимерії. Він став першим правителем України, який носив титул короля.

Про цю визначну постать української історії говорить докторант кафедри нової та новітньої історії України СНУ ім. Лесі Українки Володимир Васильович Пришляк: «Данила Галицького назвали так через те, що столиця об`єднаного Галицько-Волинського князівства знаходилася у Галичі. Крім цієї столиці було ще три: у Холмі, Львові, Володимирі-Волинському. Данило Галицький був сином Романа Мстиславича, який об`єднав Волинь з Галичиною у 1199 році. Після смерті батька у 1205 осиротівші сини Данило та Висилько підпали під регенство своєї матері, переховувалися на території Волині та Угорщини.

На політичній арені Данило Галицький з`явився у 20-х роках ХІІІ століття, коли за допомогою свого тестя Мстислава Мстиславича Удалого (Удатного) відвоював Галич (1221-1223 рр.) і став Галицько-Волинським князем. Він обіймав престол аж до своєї смерті в 1264 році (був похований в Холмі, новій столиці князівства). До речі, на Даниловій горі зараз ведуться розкопки спільною українсько-польською археологічно-архітектурною експедицією, метою якої є виявити тлінні останки князя Данила. За його князювання відбулося певне піднесення Галицько-Волинської держави не лише у зовнішній політиці, а й у внутрішній.

Свою військову кар`єру він почав у травні 1223 року у битві на річці Калка, де зустрілися половці разом з передовими загонами монголо-татарського війська, які прийшли з Кавказу. Половці попросили допомоги у руських князів, та, на жаль, Русь у той момент була розз`єднана і три Мстислави (Мстислав Удалий, Мстислав Київський і Мстислав Чернігівський) під Калкою стояли окремо. Саме тому їх і розбили. У цій битві Данило Романович побачив оту велику військову потугу, яка йшла в Європу, йшла на Русь. Коли у 1240 році виникла загроза нападу монголо-татар, він робить все для того, щоб уникнути політичної розрухи, руїни, яка була на Північно-Східній Русі. У 1246 році він спеціально їздив, як відомо з рядків Галицько-Волинського літопису, у Сарай-Бату, столицю золотоординських ханів, щоб домовитися про кордон: до Дніпра була територія монголо-татар, за Дніпром — територія Галицько-Волинського князівства (Київ належав Галицько-Волинському князівству ще за Романа Мстиславича — з 1203 року).

У Галицько-Волинському літописі є дуже «симпатичний» уривок про те, як хан запропонував кумис (тогочасний джин-тонік на кобилячому молоці) Данилові. Після того, як князь випив, хан плеснув його по плечу і сказав: «О, ти п`єш кумис — ти вже наш». Ця поїздка врятувала Русь, але треба було створити антимонгольську коаліцію, треба було організовувати черговий хрестовий похід, на цей раз проти монголо-татар. Князеві потрібно було бути рівним серед знаті Європи, йому потрібна була корона. Тому не дивно, що у 1253 році Данило Романович коронувався – це була зовнішньополітична необхідність, щоб заручитися підтримкою інших монархів, хоча князівська посада нічим не відрізнялася від королівської. До слова, коронувався Данило Галицький у Дорогочині, місті, де у 1238 році було розбито хрестоносців. Латиною його титул звучить так: «Rex Rutenovum et Princips Lodomerias», зрозумілою нам мовою — Король Русі і Великий князь Володимерії».

Наталя Климко

Leave a Reply