Геноцид: апогей людської жорстокості

Геноцид

Один із основних законів екології звучить так: два види, що займають певну екологічну нішу, не можуть співіснувати нескінченно довго. Як в природі, так і в соціумі, сильніший панує над слабшим. Так було колись, так є зараз і так буде до тих пір, поки…

Геноцид — це крайній вияв суперництва між видами або всередині одного з видів, при якому замість природньої для істот боротьби за територію або інші земні блага застосовується насилля, що прямим (вбивство) або непрямим (нанесення тілесних ушкоджень) способом призводить до повного або часткового виродження. Геноцид — це дітище людей, бо жодній іншій тварині така поведінка у поводженні з іншими тваринами невластива.

Кожному з нас не раз доводилося чути слова на кшталт «я не звір», «тваринні інстинкти», «звіряче вбивство». Хіба первісно людина не була звіром? Чи може її фізіологічні процеси відбуваються не так, як в інших представників фауни? Треба визнати, що станом на сьогодні від тварин у нас залишилось дуже мало, бо ні одна істота не змогла б скоїти таке жахливе вбивство, яке може скоїти людина. Ні одна істота не експлуатує інших в таких масштабах, як це робить людина.

Чи можна назвати те, що відбувається на скотобійнях, геноцидом? Можна! Знову ж таки, геноцидом, який проводить саме людина, усвідомлюючи це чи ні. Якщо вбивство слабшої істоти задля шкіряних чобіт або хутряної шапки не є аморальним для вас, тоді будьте готові стати жертвою експлуатації вже завтра.

Що посієш, те й пожнеш. Сіючи насилля над слабшими істотами, людина пожинає домінування над нею сильнішої людини. Геноцид — це апогей людської жорстокості, це ракова пухлина соціуму. Нам потрібно нарешті зрозуміти, що історія — це наука не про наслідки, а про причини. Вбиваючи китів, дельфінів, морських котиків задля делікатесу на наших столах, шкіри та хутра ми ще раз доводимо тезу: «людина — не звір».

Сергій Філюк

Leave a Reply